Make your own free website on Tripod.com
Світ радіо

                  "Право мовлення"

 Газета "Голос України" №??? (???), 28. 11. 2001 

Новини радіо
Радіостанції України
Словник термінів
Формати радіомовлення
Радіо і Закон
Читалка
Цікаві лінки
Музей
Пісні про радіо
Подяки
Гостьова книга
Форум
Чат
Різне
FAQ

       Уже більш як півроку триває суперечка між радіокомпанією з позивними "Радіостанція "Континент" та Національною радою України з питань телебачення і радіомовлення щодо права мовлення "Континенту" на частоті 100,9 МГц у місті Києві. Одні вважають, що "Континент" має право мовлення на зазначеній частоті на 10 років, інші - ні. Оскільки це питання набуло широкого розголосу, ми звернулися до членів нещодавно створеної громадської організації "Третейський інформаційний суд" юристів Віктора Погорілка та Володимира Горобцова, а також до народних депутатів України - членів Комітету з питань свободи слова та інформації Віталія Шевченка і Віктора Понеділка з проханням висловити свої думки з цього приводу.

       Володимир Горобцов

       - Суть спору в тому, що "Континент" відстоює право здійснювати мовлення на вказаній частоті протягом десяти років, а Нацрада не визнає цього права, висуваючи в основному три аргументи. Перший: термін дії ліцензії "Континенту" закінчився 25 жовтня 2000 року; другий: "Континент" з 1997 року і до цього часу не сплатив ліцензійний збір за збільшення обсягу мовлення; третій: "Континент" має невиконані фінансові зобов'язання перед Державним інноваційним фондом.

       Віктор Погорілко

        - Твердження Нацради про те, що із закінченням терміну дії ліцензії "Континент" втратив право мовлення, є спірним з таких обставин.
        Закон про телебачення і радіомовлення встановлює право кожної телерадіоорганізації користуватися каналом (частотою) як природним ресурсом держави не менш як 5 років для цілей ефірного мовлення (з 2001 року - сім), а кабельного (проводового) - 10 років. Максимальних обмежень щодо користування каналом (частотою) у часі закон не встановив.
        Основним документом у визначенні терміну користування каналом (частотою) у часі є заява телерадіоорганізації.
        Якщо "Континент" подав у 1995 році заяву до Нацради на отримання ліцензії на 10 років і Нацрада не заперечувала щодо цього строку, тобто не приймала жодних владних рішень відносно встановлення іншого терміну дії ліцензії і не обмежувала вказаного в заяві, то об'єктивно слід вважати, що на підставі своєї заяви та відповідного рішення Нацради про видачу ліцензії "Континент" набув у 1995 році право користуватися частотою 100,9 МГц протягом 10 років.
        Такий висновок і науково-правової експертизи Інституту держави і права імені В. М. Корецького НАН України, в якому йдеться про те, що граничним строком дії ліцензії "Континенту" слід вважати строк дії ліцензії - 10 років, указаний у заяві "Континенту" до Нацради на отримання ліцензії.
        Однак у самій ліцензії Нацрада зазначила, що цей документ дійсний до 25 жовтня 2000 року, тобто лише 5 років. Для розв'язання цієї колізії слід детальніше з'ясувати правовий статус ліцензії. А вона є похідним документом від заяви телерадіоорганізації та рішення Нацради, в якому лише фіксуються дані, зазначені в заяві ТРО, та умови, які визначаються (встановлюються) відповідним рішенням Нацради під час розгляду заяви телерадіоорганізації.
        Проте в ліцензії "Континенту" було зафіксовано його право користуватися частотою лише протягом 5 років замість 10 за заявою. За такої колізії спір має вирішуватися на користь "Континенту", оскільки свого часу Нацрада не заперечувала проти іншого терміну дії ліцензії, а сумнів - на користь радіоорганізації.

       Володимир Горобцов

       - Потрібно також констатувати, що Закон про телерадіомовлення (1993 р.) містить низку редакційно невдалих формулювань, у тому числі щодо видачі телерадіоорганізаціям ліцензій на право користування каналом мовлення.
        Право не може ліцензуватися. Ліцензується діяльність, спосіб поширення інформації (ефірне мовлення, проводове тощо) та використання з метою цього мовлення радіочастотного ресурсу, а не право на мовлення чи право на використання ресурсу. Нацрада створювалася не з метою ліцензування прав, а з метою забезпечення свободи слова і масової інформації, прав та законних інтересів споживачів (телеглядачів і радіослухачів), розробки і здійснення державної політики ліцензування телерадіомовлення тощо.
        Верховна Рада України, приймаючи у 1997 році Закон про Нацраду, врахувала вади і прогалини Закону про телерадіомовлення щодо видачі ліцензій на право користування каналами мовлення і зобов'язала цей державний орган видавати на конкурсній основі ліцензії на мовлення, кабельне мовлення, ретрансляцію, проводове (кабельне) мовлення. На жаль, Нацрада продовжує видавати ліцензії на право користування каналами мовлення.
        Як відомо, телерадіоорганізація має подвійний статус - суб'єкта господарської діяльності і суб'єкта інформаційної діяльності. "Континент", певна річ, є суб'єктом інформаційної діяльності, а отже, на нього поширюється інформаційне законодавство: про інформацію, телебачення і радіомовлення, Національну раду, радіочастотний ресурс, рекламу, авторське право та суміжні права тощо.
        Цілком очевидно, що заборгованість "Континенту" перед Державним інноваційним фондом виходить за межі відносин, які регулюються інформаційним законодавством.
        Факт несплати "Континентом" ліцензійного збору має місце, але причини трактуються сторонами конфлікту по-різному. За твердженням керівника "Континенту" Сергія Шолоха, він не ухиляється і не відмовляється від сплати ліцензійного збору. Але досі йому не видано рахунку і тому невідомо, яку суму грошового збору слід сплатити. А видати рахунок на сплату збору має Нацрада, як це передбачено відповідним Положенням.
         Слід зазначити також, що є певні сумніви щодо правомірності визначення Нацрадою розміру ліцензійного збору на підставі прийнятого ще у 1993 році Закону про телерадіомовлення, в якому повноваження щодо встановлення розмірів збору покладалися на Кабінет Міністрів України, та Постанови Кабінету Міністрів України "Про розміри грошових зборів за видачу телерадіоорганізаціям ліцензій на право користування каналами мовлення" за N 392 від 5 червня 1995 року.
        Конституція України передбачає, що система оподаткування, податки і збори встановлюються винятково законами України (ст. 92, ч. 2, п. 1). Лише законами визначаються і засади створення та діяльності засобів масової інформації (ст. 92, ч. 1, п. 11).
        Отже, є всі підстави вважати, що повноваження Кабінету Міністрів України щодо встановлення розмірів грошового ліцензійного збору за видачу телерадіоорганізаціям (аудіовізуальним засобам масової інформації) ліцензій закінчилися з набуттям чинності Конституцією України.

       Віталій Шевченко, секретар Комітету Верховної Ради України з питань свободи слова та інформації

       - Останнім часом, спілкуючися з фахівцями в галузі засобів масових комунікацій та інформаційних відносин з країн пострадянського простору, я кажу їм, що українцям поталанило: вони, по-перше, швидше за своїх сусідів з СНД ухвалили спеціальний закон, яким надали кожному громадянинові своєї країни невід'ємне право на інформацію, і, по-друге, в запізніло прийнятій Конституції мали змогу максимально означити права особи. Зокрема, у статті 92 Основного Закону записали, що засади діяльності ЗМІ (як і політичних партій і громадських об'єднань) визначаються винятково законами. Особливі сфери! Гадаю, ми можемо пишатися таким самоозначенням, як суспільство, що хоче стати істинно громадянським.
        Зважаючи на політичні скандали останнього року, сфера інформаційних відносин для нас є однією з тих, де права людини мають захищати та оберігати особливо пильно і ретельно.
        На жаль, саме ті органи, що покликані захищати ці громадянські права, й дають підстави для звинувачень на адресу нашої влади у вибудовуванні неототалітарної системи суспільних відносин. Практика роботи нинішнього складу Нацради з питань телебачення і радіомовлення це яскраво підтверджує. Замість того, щоб кожен член цього поважного органу, справно отримуючи зарплату чиновника найвищого державного рангу, сам себе перепитував: "Що маю зробити для забезпечення в нашій Україні ще більшої свободи поширення інформації?" - бачимо намагання створити якомога більше перепон і запровадити найбезглуздіші обмеження.
        Часом складається враження, що діяльність Нацради зумисне доводиться до повного абсурду. Як, приміром, можна кваліфікувати такі дії: до Нацради надходить рішення суду, яке зобов'язує видати ліцензію конкретному мовнику, а натомість того ж дня ліцензію виписують іншій телерадіоорганізації?
        Конфлікт Нацради з "Континентом" показовий у тому плані, що Нацрада топчеться по свободі слова й по правах на інформацію демонстративно, особливо не переймаючись навіть створенням видимості правочинності. Політичні причини її розправи над радіостанцією очевидні.
        Отож в історії із затиканням рота "Континентові" Нацрада осоромила нас перед Європою й усім світом. Але висновків досі не зробила, якщо знову й знову постає потреба публічно захищати радіостанцію перед її "державним опікуном". Очевидно, треба реагувати вже не на ситуацію, а на її призвідця. Не на наслідки, а на причини. Бо нинішня Нацрада, на мою думку, час від часу завдає шкоди суспільству.

       Віктор Понеділко, голова підкомітету з питань електронних ЗМІ Комітету Верховної Ради України з питань свободи слова та інформації.

        - Розв'язання штучно створеної проблеми телерадіоорганізації "Континент" аж ніяк не втискується в межі компетенції Національної ради з питань телебачення і радіомовлення. Я в цьому переконаний. Інакше навіщо освіченим і досвідченим людям колегіально йти на певні пересмикування закону?! Адже рішення ухвалює Національна рада (в цьому разі його ухвалив попередній її склад), а папірець (документ-ліцензію) видає апарат. Нинішній склад Національної ради, наскільки мені відомо, не відмінив рішення попереднього. Отже, виникла колізія: з одного питання є два рішення. У задачі питається: якої постанови має дотримуватися "Континент", суд, врешті-решт, на яку має розраховувати споживач? Про нього, найголовніше джерело і носія (на власних плечах) влади, якось забули.
        За цією "дрібничкою" тягнеться інша - втручання у сферу компетенції, яка не передбачена ні Законом про Національну раду, ні Законом про телебачення.
        Так з'являються вимоги про технічний аудит, фінансовий аудит і багато чого іншого. Хоча законодавство передбачає, що цим мають займатися інші органи. Ті, хто регулює і контролює діяльність телерадіоорганізацій як суб'єктів господарської діяльності. Хвалити Бога, Національна рада не перетягла на себе ще й повноваження податкової адміністрації, а то було б! Хоча хтозна. Ще невечір.
        Історія "Континенту" - лише окремий факт у загальному явищі. Нинішній склад Національної ради, на жаль, закладає прецедент необов'язковості виконання рішень своїх попередників, тобто руйнації основоположного принципу діяльності постійно діючого інституту. Замислилися хоча б над таким: а що буде опісля? Що буде з ліцензіями "Ери", "ТЕТ" і багатьох-багатьох інших?

       Від редакції: звичайно, ми залишаємо за Нацрадою з питань телебачення і радіомовлення право конкретно висловлюватися з порушеного питання на наших сторінках.
       

                                                                                       "Голос України"

Назад Головна сторінка