Олександр Гаврош:
Радіоглухомань, або Чи матиме Закарпаття пристойне радіо
"Украинский медиа-бюллетень" №5-6 (26-27), 09-12.1998
Радіобум охопив Україну. FM-станції вкрили її, немов гриби після рясного дощу. На цьому тлі сумно вирізняється лише Закарпаття. Ужгород - чи не єдиний обласний центр в державі, який до цього часу не має пристойного радіо.Що маємо?
На сьогодні на теренах області працюють дві радіоструктури. Це - Закарпатська обласна державна телерадіокомпанія та кореспондентський пункт чернівецької телерадіокомпанії NBM "Радіо 107". Якщо перша нещодавно відзначила 50-річчя, то другій - ледь минуло півроку.
Обласне радіо мовить у визначені години на першій програмі Українського радіо і виходить в ефір на середніх хвлях та по проводовому радіо. Як не парадоксально,але в області є населені пункти, де не приймають ні радіо, ні телебачення. Розташовані вони у високих горах, куди донести ефір дорого і складно. А найдоступнішою в краї є перша програма УР, яку можна слухати на 90% території.
Персонал обласного радіо складається з десятка творчих працівників та 15-20 - технічних. Платню вони отримують невисоку, але вчасно.
На цей рік обласному радіо виділено 876 годин мовлення, що складає в середньому 2,4 години на добу. Затрати на годину умовної радіопродукції сягають 514 гривень (з них на зарплату - 128,5 грн., на оплату технічних засобів - 89 грн.). Таким чином, річний бюджет обласного радіо складає приблизно 450 тисяч гривень.
Воно знаходиться на повному утриманні держави. Рекламних грошей заробляється надзвичайно мало. "Якщо нас поставлять на самовиживання, ми відразу помремо", твердить головний редактор Дмитро Кешеля.
Стержнем роботи обласного радіо він вважає принцип об'єктивності та позапартійності. "В умовах, коли радіо стало для багатьох закарпатців єдиним джерелом інформації, ми, попри симпатії чи антипатії, маємо інформувати без власної суб'єктивності", говорить він.
Популярність обласного радіо є відносною. Для слухача воно є зручним (проводний зв'язок) та безкоштовним джерелом місцевих новин. Тому й найширшу слухацьку аудиторію збирають саме ранкові випуски новин.
На відміну від обласного, "Радіо 107" є повністю комерційним і ніяких вливань з державних кишень не має. Не має воно і самостійного статусу, бо є кореспондентським пунктом чернівецьких "NBM". Однак за недовгий час свого існування закарпатська філія показала себе найпродуктивнішою з-поміж інших КП. Якщо раніше вона виходила на чернівецькій хвилі 6-8 годин щодоби, то з 1 жовтня значно розширила обсяг свого мовлення.
Єдина місцева станція, яка виходить в ефір у FM-діапазоні, вона швидко привернула до себе увагу. Потужний однокіловатний передатчик дає змогу охопити два найбільші закарпатські міста - Ужгород та Мукачево (радіус стійкого сигналу - 90 кілометрів).
Штат кореспондентського пункту складається з 12 чоловік. Звідси велика частина передач у прямому ефірі (80%). Керуючий "Радіо 107" Микола Романюк вважає, що "працювати такою кількістю людей і виходити таким обсягом передач - це просто фантастика! Це фізично дуже важко." Виручає підтримка населення.
І хоча радіо завоювало деяку популярність, про що свідчить 50 бажаючих спробуватися у ролі диктора, професійний його рівень критикується багатьма.
"Наша мета - вижити", - зізнається Микола Романюк, - "заплатити людям мінімальну зарплату і покрити необхідні видатки". Він твердить, що закарпатський кореспондентський пункт існує без будь-яких ін'єкцій ззовні: "Ми себе утримуємо".
На відкриття на Закарпатті ще однієї FM-станції керуючий дивиться скептично: "Конкуренції не витримає ніхто. Адже рекламний ринок краю чітко окреслений. Останнім часом він не зростає, а, навпаки, зменшився через фінансову кризу. Тому будь-яка нова станція відтягне на себе частку й так убогого рекламного ринку. А це не дасть можливості самостійно існувати усім". Можливий вихід для свого радіо Микола Романюк вбачає у співробітництві з місцевою владою. "FM-діапазон відображає інтелектуальний рівень регіону", - не втомлюється повторювати він.
Особливістю закарпатського FM-діапазону є також насиченість великою кількістю іноземних станцій. Якщо угорське мовлення недоступне для більшості населення через мовний бар'єр, то словацьке - сприймають абсолютно всі. Хоча закордонні станції не відривають шматок із закарпатського рекламного пирога, вони все ж таки складають серйозну конкуренцію місцевим та всеукраїнським станціям у боротьбі за тутешнього слухача. Особливо загальнословацькими радіостанціями, і, ясна річ, обскакати їх професійно ніколи не зможе.Що будемо мати?
Хоча радіо є найдешевшим засобом масової інформації, Закарпаття і тут відстало не тільки від західних сусідів, але і східних. Якщо справді інтелектуальний рівень регіону відображає FM-діапазон, то наш рівень інтелекту поки що рівний нулю. І найближчим часом змін не передбачається.
На перешкоді цьому стоять три серйозні бар'єри. Першим з них є ліцензія на мовлення, яку велми важко отримати через прикордонне розташування області. Будь-яка нова хвиля вимагає погодження з декількома державами. Окрім того, за ліцензію треба платити.
Друга проблема полягає у малопотужній економіці регіону, а відповідно - невеликому рекламному ринку. Звідси вельми ілюзорні шанси на самоокупність радіостанцій, які, на відміну від газет, живуть лишень на рекламі.
Олександр Ардельянов, який стояв біля керма першого в краї незалежного радіоканалу "Ужгород-контакт" і 4 роки проборсався на місцевому радіоринку, твердить, що самоокупність радіо в умовах Закарпаття є нереальною. "Я так не думаю, я знаю, - безапеляційно запевняє він. - Без підтримки зацікавлених фінансових чи політичних груп воно буде животіти, а не існувати".
Третім бар'єром на шляху створення місцевої радіостанції є брак фахівців. "Кадрів не те що не вистачає, їх просто нема", - коментує О. Ардельянов, який, розчарувавшись у радіо, створив один із ужгородських приватних телеканалів "Альянс-TV". Так, на "Радіо 107" з 12 чоловік раніше справу з радіо мав усього один. А звідси і невисокий рівень власних передач.
У найближчий рік ситуація для слухача навряд чи зміниться на краще. Хоча певні шанси зберігаються. Так, кілька київських радіостанцій отримали ліцензії на право мовлення на Закарпаття. Однак вкладати гроші сюди не квапляться. Вони то можуть зачекати, а ми?Олександр Гаврош
