Панове! Чи не здається Вам, що радіоефір нашої країни сповнений близнюками? Чи можете Ви, увімкнувши приймач, сказати напевно, яка станція своїми чарівними звуками наповнює повітря, входить у Ваші вуха та сягає глибин Вашої душі? Ні, не варто дивитися на шкалу - так було б надто просто... Хоча, може, Ви й не знаєте, яка станція "прописалася" на кожному конкретному мегагерці ефірного простору Вашого міста...
       Чому ж так трапляється? Невже варто мати в ефірі десяток станцій, що пропонують слухачам один і той самий стандартний набір музичних композицій, однотипних конкурсів та подібних, як дві краплинки води, програм? Та й музики хіба в світі мало - чому ж ми чуємо якісь 40-50 гарячих хітів від зірок (а частіше - "зірочок") новомодної поп-культури? Питання, напевно, є риторичним...
       Мабуть, правий був пан Чарльз Дарвін - всі ми є трошки мавпами. І саме цей синдром мавпи керує нашим життям та псує його, гальмує розвиток суспільства. "When you're in Rome, do as Romans do!" - "Коли ти в Римі, чини, як римляни!"- так кажуть англійці. Але у нас, на пост-радянському просторі, цей принцип став чи не нормою життя, а тим більше, бізнесу - у тому числі, радіобізнесу. Тут і бажання наслідувати "щасливчиків", що вже досягли певного успіху, і намагання "сподобатись" усім, аби охопити найбільшу аудиторію. Та хіба часто копія стає кращою за ориґінал? І чи потрібна комусь та копія? А щодо бажання сподобатись усім... Комусь подобаються банани, хтось полюбляє яловчину, а французи взагалі із задоволенням їдять жаб'ячі лапки. А якщо це все змішати (можна навіть через м'ясорубку пропустити) - чи споживатиме таку їжу хтось із вище перерахованих? Хоча, не буду заперечувати - очевидно, знайдуться такі гурмани, які казатимуть, що це є дуже круто; а за умови гарно розробленої рекламної кампанії завжди можна сподіватися на натовп тінейджерів-послідовників, готових з кулаками захищати право на існування такої страви - навіть при тому, що при першій деґустації їх тягтиме на бесіду тет-а-тет з унітазом...
       Отже, чи не час урізноманітнити ефір, наповнивши його безліччю облич? Так, я вже чую голос скептика з категорії "homo soveticus", а отже, відповідаю - таких облич може бути скільки загодно. Принаймні, на наш частотний ресурс вистачить. І тут надійшов час згадати про інше британське прислів'я - "Birds of the feather flock together" - птахи одного виду гуртуються у спільну зграю. А як відомо, кожен вид птахів харчується по-своєму... То чи не буде ефективнішою реклама, чітко зорієнтована на певну групу? Звичайно, це питання до власників станцій, але чи буде на нього дана позитивна відповідь у часи, коли мас-медіа обслуговують інтереси олігархічних кланів та женуться за миттєвими надприбутками, сказати важко...
        На Заході, де історія комерційного радіомовлення нараховує вже 8 десятків років, це питання вже давно розв'язали. І на сцену вийшов Його Величність Формат. Звичайно, і там все робилося не одразу - перша комерційна радіостанція у Сполучених Штатах розпочала мовлення у 1920-му році, а програмування радіоефіру стало нормою у тій країні лише з настанням 50-х років. Але ж не слід забувати, що 50-ті роки 20-го сторіччя - початок фонографічного буму в Америці, час появи зародків нових музичних стилів та напрямків. Та як би там не було, перший плей-ліст було складено 1955-го року на радіостанції "KXOL" у містечку Форт-Ворт, штат Техас. Авторами цього "дива" були Чак Даневвей та Кент Бьоркгарт. Варто, щоправда, відзначити, що у Сполучених Штатах iснування плей-лістів виконує ще одну функцію (окрім формування чіткого формату): складаючи плей-ліст, музичний редактор намагається унеможливити пейолу. Це ганебне явище полягає у тому, що ді-джеї, отримавши певну суму хабаря від виконавця чи фонографічного лейблу, просувають на ефірному ринку певні композиції, ставлячи тим самим музикантів у нерівні умови.
        А що ж у нас? Так, звучне слово "формат" частенько лунає з вуст власників та працівників радіостанцій. Але навіть якщо вони й намагаються називати визначення формату свого "дітища" (окрім сірих "музично-інформаційний канал"), частенько їх слова не зовсім відповідають дійсності. Ну скажіть, чи можна стверджувати на 100 відсотків, що станція працює у форматі "CHR", коли плей-лісти станцій цього формату мають складатися за аналізом міжнародних чартів - у якому такому "American Top 40" можна побачити таких з дозволу сказати "зірочок", як "Иванушки International" чи "Льомі-Льом"? Питання не потребує відповіді. Дещо ближчою до істини є інша звучна назва - "Hot AC", але...
        То, може відмовитись від західних стандартів та вигадати свої, власні? Як, скажімо, це зробив росіянин Кирилл Мошков у своєму посібнику "Радиовещание для начинающих". Він пропонує для пост-радянських реалій такі формати:

• Хіт-радіо (аналог CHR, EHR тощо) - сучасна популярна музична культура з урахуванням міжнародних та національних чартів.
• Національне хіт-радіо - національна популярна музика. Танцювальне радіо - популярна танцювальна культура (techno, jungle, house та інші подібні стилі).
• Сучасна музика (аналог AC, Hot AC, NAC, AOR, New Rock/Alternative) - якісна поп-музика для дорослих, класика рок-музики, поп-джаз, ритм-н-блюз, частково - соул, сучасний рок та альтернатива.
• Хіти минулих років (аналог Oldies, National Oldies, Modern Oldies) - популярна музика 40-х - 80-х років.
• Некомерційна полістилістика (аналог Public Radio, Rock Talk тощо) - аванґард, альтернатива, електроніка, етнічна музика, рок тощо.

         Але чи варто вигадувати власного ровера? Ми вже мали свій діапазон УКХ, свою полярно-модульовану стереосистему... Чи не краще взяти Західну систему форматів та пристосувати її до наших реалій, трохи змінивши окремі елементи, але в цілому зберігаючи структуру кожного формату?
        Нині у Сполучених Штатах, зокрема, нараховується близько 12-ти тисяч радіостанцій, що представляють приблизно 80 форматів радіомовлення. Звичайно, наявність того чи іншого формату у кожному конкретному місті визначається за аналізом ринку. І зовсім не обов'язково, що Ви знайдете хоча б половину з цих форматів в ефірі одного населеного пункту.
        Хочеться сподіватися, що колись і в Україні буде щось подібне, а поки пропоную Вам ознайомитись із переліком та короткою анотацією до основних форматів радіомовлення.

                                                                                              Борис Скуратівський

Тут читати далі